Методичні рекомендації для батьків 1-х класів з питання адаптації шестирічок до школи

1. Виховувати повагу до дорослих, однолітків.

2.Навчити дитину до школи або в перші місяці шкільного життя дотримуватись режиму дня.

3. Бути небайдужим до того, чим живе дитина у школі.

4. Дбати про мотивацію навчання.

5. Відвідувати регулярно батьківські збори.

6. Мати постійний зв’язок з учителем.

7. По можливості зустрічати дитину зі школи.

8. Бути терплячими до дітей, поменше їх сварити за перші невдачі, дарувати їм якомога більше ласки.

9. Не платити дітям гроші за гарну поведінку чи позитивну оцінку.

10. Навчати дітей сумлінному відношенню до справи власним позитивним прикладом.

11. Більше часу приділяти щодня дитині. У вихідні дні дітей залучати до загальних сімейних справ.

12. Не давати марних обіцянок дітям.

13. Не робити зауважень або сварити в присутності інших (однокласників, вчителя тощо).

14. Давати відповіді на всі дитячі запитання.

15. Ставитися до молодшого школяра як до дорослої людини.

16. Організовувати дозвілля школярів у позаурочний час.

Поради батькам, діти яких ідуть в перший клас

 

Початок навчання дитини у 1-му класі - це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини.

Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання.

Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра - стане учнем з певними обов'язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.

У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається?

Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника. Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.

Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати таписати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.

7 основних правил батьківської поведінки в організації навчання

 

1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви її (самостійності)вимагаєте в усіх сферах повсякденного життя, тим краще зможе ваша дитина працюватиме з почуттям відповідальності у шкільній сфері.Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного й тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи її розв'язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, наприклад, вказівка на довідники, генерування правил, відгадування ребусів, що може сприяти розв'язанню проблеми. Але не подавайте саме розв'язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв'язання.

3. Дайте своїй дитині можливість попрацювати над матеріалом удома.

4. Визнайте досягнення дитини. Хваліть (заохочуйте), а не докоряйте. Це краще, ніж ниття, нагадування та інші покарання. Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати похвалу критикою («дев'ять», звичайно, чудово, але без двох помилок це могла б бути «дванадцятка»).

5. Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, щоб вони не були суворішими за вимоги вчителя.

6. Будьте, як вихователь, зразком у поведіні. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

7. Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.

Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

 

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції - це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативнтх емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооці

Що потрібно майбутньому першокласнику

1. Ручка, простий олівець, лінійка.

2. Спортивна форма.

3. Спортивне взуття.

4. Змінне взуття.

Альбом і фарби (гуаш або медові).

5. Пензлики для малювання (2шт).

6. Кольорові олівці та фломастери.

7. Кольоровий папір, кольоровий картон.

8. Ножиці із закругленими кінчиками.

9. Клей ПВА.

10. Пластилін, дощечка із стеками.

11. Папка для праці (за бажанням).

12. Конструктор будь-який.

13. Зошити (10 в косу лінію, 10 в клітинку).

14. Обгортки для підручників та зошитів.

15. Папка для зошитів.

16. Пенал (2 ручки, простий олівець, лінійка, гумка)

Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:

• фізіологічна готовність;

• інтелектуальна (пізнавальна) готовність;

• емоційно-вольова готовність;

• соціальна готовність;

• мотиваційна готовність.

Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо - навчання. На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло). Володіти поняттям «більший»- «менший», «вшций»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»). Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з'вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.

Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.

Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам'ять.

Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.

Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння? Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність.

Наступний компонент - соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей. Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім'ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.

Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль - роль школяра. І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу - там тобі покажуть!» Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».

Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі став приємною подією в житті всієї родини.

Поради для правильного режиму дня

1.12 годин сну з урахуванням обіднього (1-1,5 годин) для відновлення сил.

2. Після школи не спішить садити дитину за уроки, їй необхідно 2- 3 години відпочити (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків - з 15 до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.

3. Не змушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. занять необхідно 10-15 хв. «перерви».

4.Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте можливість їй попрацювати самостійно, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Необхідні спокійний тон та підтримка («не хвилюйся», «давай з'ясуємо разом», «я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не вдається. Не акцентуйте увагу на оцінках («не дарма з письма в тебе одні «2» та «З»).

Якщо ви дотримаєтеся порад у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною. Успіхів вам!

Чи готова ваша дитина йти до школи?

Зазвичай батьків майбутніх першокласників хвилює безліч запитань: чи зможе їхня дитина навчатися в школі, чи досить вона розвинена, що їй слід уміти напередодні навчання в школі

За допомогою цього тесту Ви можете оцінити підготовленість Вашої дитини до школи.

ТЕСТ

Відповідайте на запитання «так» або «ні».

1. Чи часто Ваша дитина заявляє про своє бажання йти до школи?

2. Вашу дитину найбільше цікавлять атрибути школи (портфель, книжки, нове «доросле» становище), аніж можливість більше довідатися нового й багато чого навчитися?

3. Ви вважаєте, що Ваша дитина досить посидюща й уважна навіть під час виконання не дуже привабливого для неї завдання?

4. Ваша дитина товариська як з дітьми, так і з дорослими?

5. Ви не впевнені в тім, що Ваша дитина здатна добре запам'ятати й виконати усне доручення (наприклад, по телефону)?

6. Ваша дитина жодної хвилини не може побути на самоті й зайнятися чимось самостійно?

7. Іграшки й особисті речі Вашої дитини завжди розкидані, й Ви стомилися нагадувати їй, що потрібно їх прибирати?

8. Чи вміє Ваша дитина рахувати до десяти й назад?

9. Чи вміє Ваша дитина порівнювати числа і предмети?

10. Чи здатна Ваша дитина додавати й віднімати в межах десяти?

11. Чи знає дитина прості геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, прямокутник, овал)?

12. Чи вміє дитина визначати істотні ознаки в предметах( наприклад, у птаха є дзьоб, пір'я)?

13. Чи може Ваша дитина об'єднати одним словом поняття одного виду, роду, характеру (наприклад, назвати одним словом «взуття» слова «туфлі», «черевики», «чоботи»)?

14. Чи може Ваша дитина знайти слова з протилежним змістом до запропонованого слова ( «весело» - «сумно»)?

15. Чи вміє вона скласти розповідь за 5-7 картинками?

16. Чи знає Ваша дитина літери та чи вміє читати по складах?

17. Ваша дитина з напруженням і без будь-якого задоволення декламує вірші й розповідає казки?

18. Чи правда, що Ваша дитина не досить упевнено користується кульковою ручкою?

19. Ваша дитина любить майструвати, користуючись клеєм, ножицями, інструментами?

20. їй подобається розфарбовувати або малювати?

21. Малюнки Вашої дитини, як правило, неохайні й не завершені?

22. Ваша дитина без особливої праці може зібрати розрізану на кілька частин картинку?

23. Чи може Ваша дитина знайти слово до запропонованого слова так, щоб вони були пов'язані за змістом, як пов'язані слова в зразку (наприклад, зразок: «дерево - гілки», до слова «книжка» необхідно назвати слово «сторінки»)?

24. Чи вважаєте Ви, що Ваша дитина не допитлива й погано обізнана? Порівняйте свої відповіді з ключем.

Ключ відповідей

Якщо на запитання 1, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 22, 23 Ви відповіли «так», то зарахуйте по 1 балу за кожну відповідь.

Якщо на запитання 2, 6, 7, 17, 18, 21, 24 Ви відповіли «ні», то зарахуйте ще по 1балу за кожну відповідь.

Підрахуйте загальну кількість балів.

Якщо вона становить:

20-24 бали, то поздоровляємо! Ваша дитина готова до школи. Будьте певні, що їй буде легше справлятися зі шкільними труднощами. Подбайте про те, щоб у неї не зник інтерес до школи й до отримання нових знань.

15-19 балів, Вам належить приділити більше уваги своїй дитині, зміст запитань або завдання в них допоможуть Вам обрати потрібний напрям роботи з дитиною. Не засмучуйтеся, Ваша дитина майже готова до навчання в школі.

14 і менше балів,кращою порадою для Вас буде приказка: «Терпіння і труд усе перетруть». Ваша дитина чекає допомоги й співпраці. Пориньте разом із нею в розвивальні, цікаві ігри. Усе це допоможе дитині досягти успіху й піти ДО школи підготовленою.

Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання.

Достатній розвиток м 'язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.

Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу - допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.

Розвивати мислення, увагу, пам'ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м'який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д.

Щоб розвинути дрібні м'язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники - тільки обов'язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам'яті (щоб розвивалась пам'ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).

Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мspan style=#xa;mso-ansi-language:#0019ислення, пам'яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі.

Як прищепити дитині любов до читання

1. Читайте самі. Дитина повинна бачити батьків, які читають. Особистий приклад є завжди кращим, ніжу мовляння, ви­моги, покарання.

2. Читання завжди повинно бути для дитини задоволенням. Зацікавлюйте читанням. Не використовуйте читання як покарання.

3. Читання для дитини має стати ритуалом. Читайте щоден­но, в один і той же час. Цим ви сформуєте звичку читати.

4. Пам'ятайте, що дитина стає справжнім читачем поступо­во: спочатку вона слухає читання дорослого, потім читає разом із дорослим по черзі і лише потім читає сама. Не квапте дитину читати самостійно, читайте їй, читайте ра­зом із нею.

5. Книжки для читання намагайтеся придбати разом із дити­ною. Надайте їй можливість обирати книжку для читанняс амостійно,

6. Ставтеся уважно до того, що читає дитина. Пропонуйте їй тільки цікаву літературу. Якщо дитина не хоче читати книжки, запропонуйте їй спочатку дитячі журнали, комік­си. Краще читати хоча б щось, ніж нічого.

7. Якщо у дитини спостерігається стійке небажання читати самостійно або під час читання вголос вона припускаєть­ся багатьох помилок, слід звернутися до спеціалістів: пси­холога, вчителя, логопеда. Вони допоможуть визначити причину, порадять як виправити становище.

8. У школяра може бути різний спосіб читання: він може чи­тати по складах; цілими словами і по складах (якщо зустрі­лося довге незнайоме слово); цілими словами, групами слів.

9. Пам'ятайте: головне не швидкість читання, а розуміння прочитаного. Однак учені встановили, що:

• Якщо дити читає зі швидкістю 40 слів за хвилину, то вона розуміє текст лише на фактичному рівні і може відповісти на запита

​

​

​

​

​

​

БАТЬКІВСЬКИЙ ЛЕКТОРІЙ

«Роль сім'ї у професійному визначенні підлітків»

Вдалий вибір професії... чи можна його здійснити, від кого це залежить і як заздалегідь визначити, що вибір зроблено правильно? Парадокс полягає в тому, що набагато легше виявити, коли вибір робиться помилково, ніж зрозуміти, що цей вибір зроблено вірно.

У виборі професії перетинаються три лінії: здібності людини, його наміри, бажання і попит на професію. Звідси і формула вдалого вибору, здібності і бажання збігаються з потребами ринку праці. Однак простота цієї формули - всього лише зовнішній ефект. Людина змінюється, оновлюється ринок праці та освіти - як встигнути за усіма цими змінами? Фактор часу стає головним супротивником профорієнтаційної роботи. Завдання підростаючої людини зробити своїм союзником у виборі життєвого шляху.

Сучасний ритм життя кілька стрімкий, а можливостей не стало так багато, що сьогодні важливо задаватися не тільки питанням «Як обирати професію?» але і «Коли обирати професію?»

Зрозуміло, задуматися над вибором шляху в житті ніколи не пізно, але краще це зробити під час. Можливості, що з'явилися у вітчизняній освіті останнім часом стануть вашими можливостями, якщо ви і дитина почнете планувати кар'єру і реалізовувати плани з 8-9 класу.

Чим можуть допомогти батьки, щоб їх дитина не розчарувався у виборі професії, вже на початковому етапі навчання в училищі, технікумі або Вузі, ми спробуємо розібратися.

Вплив батьків на вибір професії їх дітьми безумовно. Опитування школярів показали, що для них поради батьків щодо вибору професії та навчального закладу мають велике значення рекомендації школи, вчителів.

Немає батьків, які б не бажали дітям добра. Вони хвилюються за майбутнє дітей, щиро бажають їм щастя і хочуть допомогти у виборі професії. Але батьки можуть помилятися. І ці помилки часом дуже позначаються на долі дітей.

Є очевидні помилки - наприклад надмірна переоцінка здібностей своїх синів і дочок. Здавалося б, саме батьки мають найбільш повне уявлення про схильності і здібності дітей. Можуть зіставляти бажання дітей з їх реальними можливостями. А в дійсності іноді буває, що батьки не зуміли знайти своє місце в житті, свою роботу, полюбити її. І ось намагаються здійснити власну мрію в своїх дітях, нав'язуючи їм справу, яким не довелося займатися самим.

Деякі батьки, виявляючи неабияку турботу про «вигідному», «зручний», «безпрограшним» пристрої своїх синів і дочок у дорослому житті, наполягають, щоб вони вибрали престижну, на їхню думку професію, це, а не інше місце навчання. Вони впевнені, що вони, батьки, як ніхто, знають, що потрібно їхній дитині, що для нього краще. І часто помиляються, діють всупереч його справжнім інтересам. За будь-яку ціну намагаючись досягти заповітної мети, вони часом змушують дитину відмовлятися від «свого» вибору. І якщо зможуть умовити, то найчастіше результат виходить точно такий же, як у них не склалося, не вдалося.

Впливати на формування інтересів, допомагати розвитку здібностей потрібно, але нав'язувати свою волю, не слід навіть у тому випадку, якщо це викликано самими добрими намірами. Не можна вирішувати за дітей, не можна допускати, щоб турбота про дітей перетворювалася в думання про них. Підлітки надзвичайно потребують допомоги, раді, але в той же час вони вважають себе вже дорослими і не терплять диктату, тиску. В останньому випадку може виникнути психологічний бунт, що проявляється або у формі бурхливого розладу з батьками, що виражається в прагненні вчинити «на зло» батькам, хоча, часом, і всупереч своїм інтересам і нахилам, або у формі цілковитої покори з долею, глибокої апатією.

Потрібно знайти «золоту середину» між ініціативою дитини і вашою активною участю. Крайня позиція: «Нехай все вирішує сам» і «Що він без мене вирішить» - в кінцевому рахунку призведуть до відчуження між вами.

Серед умов успішної взаємодії батьків з дитиною можна виділити наступне:

- знання батьками інтересів та потреб дитини;

- вміння зміцнити співпрацю у досягненні спільної мети;

- спілкуватися з дітьми нестандартно, природно;

- глибоко «по-справжньому» відчувати дитину, бути готовими і здатними

до співпереживання, ставати на позицію дитини, бачити в ній

особистість;

- вміння керувати собою, своєю поведінкою, почуттями, виключити у

взаєминах з дітьми грубість, авторитарність, повчальність, панібратство;

- вміння вимагати, заохочувати і карати.

Що ж можна порадити дітям, на вирішальне питання «Ким бути?», як застерегти їх від помилок у виборі професії?

Кажуть, на помилках вчаться. Ще кажуть, краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх. Зупинимося докладніше на причинах, що найчастіше зустрічаються та призводять до неправильного вибору професії. Їх можна умовно розділити на три групи:

1 група - недостатня інформованість про професії.

Опитування показало, що орієнтація школярів у світі професій досить однобока, діапазон спеціальностей, на які націлюються учні часто дуже вузький. Учні називають у своїх відповідях всього близько 20 професій в той час, як їх налічується близько 40 тисяч.

Школярі майже не володіють інформацією про зміст професії. Хочуть бути бухгалтерами, але далі фрази «бухгалтер нараховує зарплату» їх уявлення про цю професію не йдуть.

Багато батьків, на жаль, не можуть дати раду дітям про професійному виборі саме тому, що самі мало знають про професії, про їхні вимоги, про правила, якими слід керуватися при вирішенні такого важливого питання, про навчальних закладах. Часто батьки не замислюються над тим, чи професія відповідає нахилам дітей, чи готові вони морально, соціально, психологічно відповідати вимогам професії.

Знайдіть і прочитайте разом спеціальну літературу про професії, які вас зацікавили, поговоріть з людиною цієї професії, відвідайте разом навчальний заклад, де готують цих фахівців, запитайте про перспективи працевлаштування та професійного зростання.

Допоможіть дитині співвіднести професійні наміри з мінусами професій. В ході такого зіставлення ваша дитина стане думати про свій вибір набагато реалістичніше. Не так часто зустрічаються старшокласники, які розуміють, що будь-яка професія має об'єктивні мінуси. Ось лише короткий перелік таких труднощів:

- складності з працевлаштуванням;

- тривалий час професійної підготовки;

- труднощі в узгодженні професійних та особистих планів;

- складності в оцінці результатів праці (важливо для вашої дитини зробити що-небудь і помилуватися результатами свого труда і він може працювати на майбутнє);

- професійні ризики для здоров'я, як фізичного, так і психологічного .

Друга група помилок пов'язана з незнанням себе, свого здоров'я, здібностей, з невмінням співвідносити їх з вимогами професій. Для правильного вибору професії необхідно розбиратися в собі, правильно оцінювати свої слабкі і сильні сторони, реально оцінити здібності.

У багатьох випадках школярі неадекватно оцінюють свої здібності. До небажаних наслідків призводить як їх переоцінка, так і недооцінка. У першому випадку це може привести до негативних результатів на вступних екзаменах або під час навчання у Вузі. У другому, замість бажаної спеціальності, отримання якої пов'язане з проходженням великого конкурсу, нерідко вибирають іншу, більш надійний з точки зору потрапляння до Вузу.

Будь-яка професія висуває певні і часом досить жорсткі вимоги до особистості та організму працюючого, тому при виборі професії треба враховувати стан здоров'я. Учні часто схильні переоцінювати своє здоров'я, не помічати незначні, з їх точки зору, «болячки». Ніхто краще за батьків не знає відхилення в стані здоров'я дітей, тому в питанні професійної придатності підлітків втручання батьків буде цілком доречно і навіть необхідно, але знову ж таки за умови, що самі батьки знають медичні протипоказання за професіями, які їх цікавлять дітей.

Третя група помилок - незнання правил вибору професій.

Вибирати по душі треба не тільки професію, але і пов'язаний з ним спосіб життя і відповідний вид діяльності. Для одних професій необхідна посидючість, для інших характерний постійний ризик. Одна людина не терпить монотонності, інший не терпить суєти. Все це треба враховувати. Не можна ставитися до професії, як до чогось вічного, незмінного.

Не треба піддаватися рекламним стереотипам, необхідно дізнатися не тільки про райдужні сторони професій, але й тіньові.

Не може бути надійним і мотивованим вибір професії або місце роботи за компанію з друзями, однокласниками. Багато підлітків після дев'ятого класу йдуть в десятий з-за неусвідомленого страху розлучитися зі звичним оточенням, багато не можуть чітко визначити своє майбутнє і тягнуться до тих, хто впевненіше і сміливіше робить вибір. Виходить, що вибирають не свою професію, а професію одного.

Поширена помилка як школяра, так і батьків - автоматичне перенесення інтересу до шкільного предмету на майбутню професію, коли впевнену п'ятірку з якогось зі шкільних предметів вважають єдиною і достатньою умовою успішного вибору професії. Одна справа любити книги і зовсім інше - бути вчителем без педагогічних здібностей. Треба оцінювати при виборі професії і свої можливості.

Вибираючи професію, шлях її отримання, підлітки і батьки часто випускають з уваги ще одну важливу проблему - можливість працевлаштування за обраною професією після закінчення навчального закладу.
Дуже важливо допомогти дитині зробити правильний вибір більш конкретним, нехай він разом з вами спробує побудувати план своєї кар'єри. Можливо, цей план не будуть реальним проектом, важливо, що дитина продумала зроблений вибір вчасно.
Зрозуміло, що вибір професії не обмежується психологічною підтримкою. Але на перших етапах самовизначення дитина потребує саме цієї допомоги. Звернення до професіонала - одне з кращих рішень.
Хочеться відзначити, що до психолога звертаються дві категорії батьків: ті які не знають, на кого перекласти відповідальність за прийняття рішення, і ті, хто успішно сприяє самовизначенню дитини і прагне приймати рішення, володіючи вичерпною інформацією.
Батьки пам'ятайте, що яким би жорстоким не ставало життя, не можна ставитися до вибору професії, як до роботи сапера, позбавляючи дитину права на помилку. Звичайно, ця порада особливо гарна, якщо ваше чадо починає замислюватися про це задовго до необхідності приймати рішення. Але завдання дорослих навчити дитину приймати рішення в цій сфері, адже сучасне життя таке стрімке, що вибирати професію і освіту доведеться не раз.
Завдання дорослого - допомогти підлітку дорослішати поруч з ним, бути потрібним своїй дитині, а це значить, бути завжди налаштованим «на його хвилю», не йти від важких питань, чуйно вловлюючи найменші, але такі важливі перепади його емоцій. І дорослим, і дітям треба завжди пам'ятати, що людина складається з душі, тіла і справи, яка його годує, одягає, зігріває. Вибирає він не професію в чистому вигляді, а щось більше - прийнятні умови і безпеку праці, його дохід, середу і «клімат» спілкування. 
Успіху Вам, шановні батьки!

 

 

 

 

 

 

Лекція

«Про шкідливі звички та роль батьків в розвитку стійкої потреби дітей щодо здорового способу життя»

Добрий вечір, шановні батьки! Сьогодні наша розмова піде «Про шкідливі звички та роль батьків в розвитку стійкої потреби дітей щодо здорового способу життя»

Звичка — друга натура?

Підростають наші діти... Із маленьких дітлахів вони перетворюються на підлітків. Зростають діти, і більш серйозними стають проблеми, з якими ми стикаємось.

Сьогодні нам хотілося б запропонувати вам замислитись про шкідливі звички, що підстерігають на життєвому шляху кожну людину, які здатні перекреслити все життя.

Як вберегти свою дитину від куріння, алкоголю, наркотиків? Можливо, ми не знайдемо сьогодні унікального рецепту, але спробуємо почати розбиратися у цій проблемі.

Чому підлітки починають палити, вживати алкоголь?

Підлітковий вік — вік становлення. Підліток ще погано знає навколишній світ, самого себе. Він поспішає жити, увійти у світ дорослих людей, все хоче попробувати, про все скласти власну думку. Якщо ж до цього додати чимало нових проблем, перші розчарування, драми, то можна зрозуміти, чому саме підліток такий схильний до шкідливих звичок. Результати обслідувань школярів, які мають шкідливі звички, дозволили скласти так званий рейтинг причин, що, на думку самих підлітків, відіграли найважливішу роль у прийнятті ними згубного рішення.

1) Бажання походити на своїх друзів, знайомих, відповідати своїй групі однолітків.

2) Бажання відчути нові приємні відчуття, про які так багато розповідають освічені знайомі.

3) Цікавість, прагнення випробувати себе у новій, майже екстремальній ситуації.

4) Вплив авторитетної для підлітка людини.

5) Прагнення забутися, розслабитися, зняти напругу, неприємні відчуття.

6) Прагнення демонстративного протесту.

Таким чином, найбільш дієвою причиною залучення підлітків до алкоголю та інших шкідливих звичок є бажання походити на своїх друзів, знайомих, відповідати вподобанням свого оточення.

Але перед очима підлітків завжди присутній приклад батьків, які або зловживають шкідливими звичками, або дотримуються здорового способу життя.

Чи варто обговорювати з дитиною проблему шкідливих звичок, якщо вини є у батьків?

Існує дві головні причини, через які батьки ухиляються від розмов з дитиною про тютюн та алкоголь:

— батьки вважають, що не мають права говорити про це, адже самі палять або вживають алкоголь;

— батьки не вважають за необхідне торкатись цієї проблеми, тому що самі не палять і не вживають алкоголь і гадають, що їхнього прикладу для дитини достатньо.

Шановні батьки, в обох випадках ви робите помилку. Незалежно від того, вживаєте ви самі чи ні, розмова на цю тему завжди корисна. Ваша дитина ще не визначилась, тому її може «занести» в будь-який бік. Дуже важливо не ухилятись від запитань дитини з приводу вашої особистої поведінки.

Однак, чим більш відвертими будете ви, тим простіше буде вашій дитині зрозуміти те, що ви говорите. Наприклад, ви можете сказати, що добре розумієте ту шкоду, яку завдає паління, але самі не в змозі позбавитись цієї звички. Якщо у вашій родині ніхто не палить і не п'є, то ви напевне подаєте гарний приклад. Проте, на практиці буває і так, що позитивна атмосфера в родині сама по собі не виховує в дитині протидію зовнішньому впливу. Тож і в цьому випадку підлітку потрібна батьківська порада.

Як саме потрібно обговорювати з підлітком проблему шкідливих звичок?

Перш за все визначте, що ви хочете донести до свідомості дитини, яку думку сформувати? Пам'ятайте, метою вашої розмови про негативний вплив вживання алкоголю, тютюну — не відгородити дитину від зіткнення із цими речовинами, але навчити приймати розумні рішення, займати правильну і відповідальну позицію при зустрічі з цими речовинами.

У реальному житті існують деякі труднощі дотримання прийнятого рішення, тому обов'язково має бути обговореною тема існування і важливості соціального впливу. Ваша дитина повинна знати про вплив оточення на неї (а також про вплив, який вона може здійснити на своє оточення). Підліток повинен навчитися казати «ні» тому, хто пропонує йому щось погане. Тому ви маєте виявляти інтерес до того, чим займаються друзі вашої дитини.

Як загартувати дитину настільки, щоб вона могла сказати «ні» спокусі? Відповідь шукають дорослі по всьому світу. Психологи радять батькам поставити перед собою два завдання:

— сформувати в дитини ставлення до спокуси, уміння дати їй точну оцінку і сказати собі: «Так, у світі є багато речей, що приносять задоволення. Деякі з них небезпечні, і я зумію побудувати своє життя без них»;

— створити умови для об'єднання підлітків навколо позитивних цілей. Фахівці пропонують практичні поради, які можуть виявитись корисними підлітку в певних ситуаціях. Вони пишуть, що відмова від спиртного або наркотиків — не така вже й легка справа. Вона потребує серйозного обмірковування, певної практики і підтримки зі сторони, а головне — сили волі. Психологи пропонують навчити дитину скористуватися найбільш прийнятною відповіддю при відмові від запропонованого наркотику чи алкоголю.

Підсумки зборів.

Підліток прагне вирватись з-під диктату дорослих. Як свідчать життєві спостереження, ми всі не дуже любимо прислухатись до чужої думки. А дитині тим більше хочеться випробувати себе без будь-чиєї допомоги, поради. Тож не позбавляйте її цієї нагоди, наскільки це можливо. Навчіть дитину приймати правильні рішення самостійно, і ви самі відчуєте, що це — запорука її щасливого життя і вашого спокою.

На останок нашої зустрічі пропоную вам, шановні батьки, сформувати принципи підтримки дитини, які вбережуть її здоров'я і щастя вашої родини:

- терпимість;

- увага;

- тактовність і делікатність;

- уміння поставити себе на місце дитини;

- гнучка система контролю, яка не пригнічує підлітка, а підтримує його;

- обов’язкове дотримування слова як важливого інструменту в родинних стосунках;

У родині діти одержують перші навички здорового способу життя. Але лише здорова не тільки у фізичному, а й у соціально-моральному сенсі родина зможе виростити та виховати здорову в усіх відношеннях людину. В основі родини лежить любов усіх членів родини один до одного. Але є дві особливі людини, які дають початок родині, ростять нас. Це батько й мати - перші зразки мужності та жіночності.

Діти та підлітки вбирають у свою свідомість у першу чергу не наставляння, умовляння чи погрози, а ту атмосферу, яку створюють батьки, спілкуючись між собою та з оточуючими. Якими принципами керується родина, такі принципи покладаються в основу ставлення до життя й у дітей.

Сьогодні ми з вами торкнулися важливої теми, що стосується і морального обличчя наших дітей і, насамперед їх здоров я.

А здоров’я дітей – « крихка кришталева кулька », і тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя і середовище.

Пам'ятайте, що дитина – дзеркало своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так само і в дітях відбивається особистість батька та матері. Майбутнє належить тільки дітям. Робіть все, щоб дитинство і майбутнє наших дітей були прекрасними. Любові й довіри, щирості та взаєморозуміння, успіхів та щастя вам та вашим дітям!

Лекція

" Як досягти взаєморозуміння між батьками і дітьми "

Одна з найбільш актуальних, найважливіших — взаєморозуміння між батьками і дітьми, зокрема, взаєморозуміння дочки і матері. Проблема стосунків між найближчими і найдорожчими людьми наскільки глобальна, важка і складна, що цієї невеличкої статті зовсім недостатньо для її повного висвітлення. Та все ж спробуємо де в чому розібратись.

Отже, якщо у вашої дитина змінилась поведінка (в гіршу сторону); погіршало навчання; поведінка стає демонстративною (все робиться «на зло»); у дитини з’явились шкідливі звички; у стосунках з усіма — конфлікти «на рівному місці»; асоціальна поведінка; дитина тікає з дому; обманює; з’явилися друзі, які вам не подобаються; дитина замикається в собі — це все ознаки поганого взаєморозуміння (або взагалі його відсутність) між батьками і дитиною.

Звичайно, що всьому вище сказаному обов’язково є причини. Назву найбільш характерні: небажаність дитини для матері ще до вагітності; необізнаність, непідготовленість батьків до виховання дітей; нездорове, нереальне бажання батьків зробити, виховати свою дитину «ангелом», ідеальною людиною і виправити всі свої прорахунки (не допустити, щоб ті були у дітей); неусвідомлення батьками того, що хоч дитина і їх «продукт», але це зовсім інша людина, в якій «перемішано» генетичне спорядження від діда-прадіда по обох лініях; дитина народилась, росте і розвивається в зовсім інших культурно-історичних умовах, ніж батьки; незнання і невраховування батьками вікових особливостей дітей; перенесення конфліктних стосунків між батьками на дітей (бачення в дитині свого опонента, особливо, коли дитина схожа на нього); поява у дитини думки, відчуття непотрібності (на підсвідомому рівні) після народження братів, сестер; розлучень батьків; появи «нового» батька, матері; побиття дітей; постійна критика дитини, навіть з дріб’язкових питань (негативне ставлення); непосильні вимоги у навчанні й іншій діяльності; психотравмуючі ситуації.

Як бачимо, причин дуже багато і вони, як правило, не існують самостійно, а тісно переплетені і взаємопов’язані. Якщо до цього додати те, що дитину не розуміють у школі чи друзі та оточуючі, то її життя стає нестерпним, незрозумілим і безглуздим. Який же вихід із ситуації? Перш за все, не потрібно панікувати, не робити поспішних висновків і не намагатись знайти винних. Успішному вирішенню проблеми це не допоможе! Бо «стіну непорозуміння» будують поступово, непомітно всі — батьки, діти, батьки батьків, вчителі, друзі і т. д. Кожен «кладе» свою цеглинку, і поступово виростає ціла стіна, за якою вже ніхто нікого не лише не бачить, але і не чує. Головне в тому, що цю стіну, при бажанні, можна розібрати. Першу цеглину повинні прибрати батьки, адже в б і л ь ш о с т і випадків — це їх прорахунки. Саме з аналізу цих прорахунків потрібно починати жити по новому.

Наступним кроком має бути віра в дитину. Віра в те, що з неї виросте хороша людина. Яка б не трапилась «пригода» з вашою дитиною, що б вона не «витворила» — це ще не означає, що так буде увесь час. Дитині властиві не лише необдумані кроки, а й помилки, яких ви, будучи дорослими, робите, можливо, більше, ніж вона. Дитина росте, розвивається, переростає у своєму життєвому руслі, але наші втручання (чи невтручання) призводять до того, що це русло змінює свій природний напрямок на неприродний (не їй властивий). Якщо ви в своїй дитині будете бачити лише погане і будете їй на кожному кроці це повторювати, нагадувати, то вона саме такою і стане (якщо у вас будуть «помічники» в школі, то цей процес буде прискореним і ефективнішим). Не розцінюйте якісь вчинки дитини як вирок долі, попробуйте зрозуміти, чому так трапилось і для чого дитина так вчинила. І ви багато чого зрозумієте, а зрозумівши, будете зовсім по-іншому реагувати. Відповідно зміниться і реакція дитини. Діти часто роблять вчинки, якими «перевіряють», чи потрібні вони батькам, чи люблять їх. Вони навіть хворіють для того, щоб їм більше приділяли уваги!

Ніколи не порівнюйте якихось якостей своїх дітей (не протиставляйте) і не дорікайте ними дітям. Намагайтесь не говорити подібних фраз: «А я в твої роки…» і т. п. Ваша дитина — це зовсім інша людина. Вона не тільки не може бути такою, як ви, а і взагалі може мати інші якості, ніж у вас. Пам’ятайте, що найболючіші, найдошкульніші образи для дитини — від батьків. Вони мають надзвичайну руйнівну силу! Знаю це з практики спілкування з дітьми. Батьки часто протиставляють одну дитину іншій — одна «гарна», а друга «погана». Не слід шукати гарне і погане, добре і недобре, кожна дитина має свої як позитивні, так і негативні якості.

Надзвичайно важлива довіра до дитини. Якщо до цього ви не довіряли дитині, то не чекайте від неї швидкого «результату». Тут потрібні час і терпіння. Дитина відчуває віру не на словах, вона, як музикант, відчуває фальшиву ноту, відчуває вашу фальшиву поведінку чи вчинки, нещирість. Дитині потрібно довіряти і тоді, коли вона не зовсім виправдовує вашу довіру.

Намагайтесь хвалити дитину за вдалу дію, вчинок, успіх. Це додає дитині сил і виробляє впевненість. Пусте хваління виховує самовпевненість.

Ефективним методом покращення взаєморозуміння є виконання спільної роботи (будь-якої). У роботі ви багато чого побачите, відчуєте, зрозумієте у вашій дитині і в собі також. Спільна робота породжує теплі, довірливі стосунки, дає можливість дитині розібратись в собі, батьках.

Дуже важливо для взаєморозуміння, щоб ваші слова мали роз’яснення (пояснення). Наприклад, якщо ви думаєте, що вам можна, а дитині ще ні, бо вона багато чого не розуміє (чи рано), ви глибоко помиляєтесь. Те, чого дитина не розуміє, заміщається передчуттям, сумнівом, інтуїцією, а головне — це збільшує дистанцію між вами і дитиною. В цій ситуації краще роз’яснити, ніж просто заборонити.

Більшість батьків хочуть, щоб їх діти не повторили в своєму житті їх помилок, намагаючись всіма силами застерегти від цього дітей. Чим більше застерігають, тим більше проявляється ефект бумеранга — все повторюється, як у батьків. Основною причиною такої ситуації є «сліпі» заборони батьків будь-чого без пояснення дитині — чому це робиться і для чого. «Допомагають» у цьому і невиправдані фантазії батьків — що може бути, що може трапитись. Батьки так далеко заходять у своїх фантазіях, що в дійсності немає і десятої долі того, що вони собі нафантазували, але ж цеглину покладено та ще, можливо, і не одну!

Потрібно проаналізувати ваші домагання щодо навчання дитини. Якщо ваші вимоги не відповідають можливостям дитини, то це може обернутись не лише непорозумінням, а і проблемами із здоров’ям. Психотравмуючі ситуації, яких досить багато трапляється, особливо в цей жорстокий і агресивний час, також беруть найактивнішу участь у побудові непорозуміння (дитина пережила якусь психотравмуючу ситуацію, їй потрібна підтримка, допомога, а ми не лише не помітили цього, а ще й додаємо своєю неуважністю, чи заклопотаністю і т. п.). Бувають такі травмуючи ситуації, коли дитині може допомогти лише спеціаліст, але батьки в більшості випадків до нього не звертаються.

На завершення хочу сказати, що вищенаведена інформація не дає вичерпних рекомендацій (порад) для конкретної сім’ї, конкретної дитини і конкретної життєвої ситуації. Це свого роду схема, дотримуючись якої і маючи велике бажання та терпіння, можна змінити своє і життя дитини на краще.

«Взаєморозуміння і взаємоповага.                                                                  Як уникнути конфліктів з власними дітьми?»

                                                         „Важкі діти – це ті, котрих зрадили батьки"

                                                                                                                (А.С.Макаренко)

Що впливає на особистість дитини? В усі часи для нормального розвитку діти потребували батьківської любові, турботи, розуміння, захисту від негативних зовнішніх впливів, адже в дитини тендітна, кришталева, крихка душа, поранити і розбити яку легко грубим словом та зневагою.

Утім не лише батьківською увагою зумовлюється розвиток особистості дитини. На цей процес, від народження і впродовж зростання, впливає соціальне та інформаційне середовище, що оточує дитину.

Проблеми виховання молодого покоління споконвіків були актуальними. У суспільстві наразі спостерігається ейфорія свободи та вседозволеності, що спричинює його розшарування, зростання злочинності, безробіття, занепад загальнолюдських цінностей, соціальну та психологічну дезадаптацію громадян. Така ситуація спонукала і до загострення проблем взаємодії дорослих і дітей.

Спостерігаючи за сучасними школярами, безсумнівно радієш за їхні успіхи. Вони цікавляться комп'ютерними технологіями, іноземними мовами, музикою, спортом, розкуті, упевнені в собі, здатні приймати рішення. Водночас поруч зі значними позитивними змінами в розвитку дітей відбулися і негативні. Сучасне середовище, в якому зростає молодь, має безліч руйнівних для особистості чинників: комп'ютерні жорстокі ігри, криваві й нещадні бойовики, гучні металеві штучні ритми, сексуальна та інформаційна революції, наркотики, алкоголь тощо. Такі чинники негативно позначаються на психічному здоров'ї та морально-духовному розвиткові дітей та юнацтва.

Ми не можемо робити вигляд, що не помічаємо, як змінюються люди, як відбувається переоцінка загальнолюдських цінностей, що в суспільстві здебільшого переважають матеріальні цінності: модний одяг, автомобілі, туристичні поїздки, гарна їжа тощо, тобто те, про що 15-20 років тому більшість і не мріяла. Учні з незаможних сімей є більш замкненими, сором'язливими або агресивними, із заможних, навпаки, - розкутими, упевненими в собі та авторитетними для однолітків. Раніше діти прагнули стати космонавтами, льотчиками, акторами, пріоритетною для них була професія і цікава діяльність. Нині ж, спостерігаючи соціальне розшарування в суспільстві, акцент робиться не на професії, а на отриманні будь-яким способом матеріальних благ. Тому в країні разом з соціальною, правовою, моральною кризами спостерігається і криза виховання: збільшується кількість безпритульних дітей, утягнутих до наркоманії, алкоголізму, проституції, злочинної діяльності.

Працюючи з дітьми, дорослі часто використовують поняття „важкі" діти, особливо у підлітковому та молодшому юнацькому віці, а цей вік називають кризовим або перехідним. Що означає „важкі"? Іноді, це лише незручні діти для дорослих.

Розпочну з характеристики не самих підлітків, а тих рис їхньої поведінки, що непокоять батьків та педагогів. Проблемну поведінку часто називають девіантною, тобто такою, що відхиляється від загальноприйнятих норм. Якщо ці вчинки порівняно незначні, їх називають проступками, більш значні – правопорушеннями, а коли серйозні – злочинами. Тоді вже говорять про кримінальну, злочинну (деліквентну) поведінку. Підлітковий та молодший юнацький вік являє собою групу підвищеного ризику. Чому? По-перше, це внутрішні труднощі перехідного віку, починаючи від психогормональних процесів і закінчуючи перебудовою „Я-концепції"; по-друге, невизначеність соціальної ролі підлітка; по-третє, суперечності зумовлені перебудовою механізмів соціального контролю (дитячі форми контролю з боку батьків, що спираються на зовнішні форми і слухняність, уже не діють, а дорослі або ще не склалися, або ще не зміцніли).

Найчастіше вияви девіантної поведінки набувають таких форм: неслухняність (всупереч наказам і проханням батьків), агресивна або суїцидальна поведінка, вживання алкоголю, наркотиків, різні психічні розлади тощо. Причин виникнення девіантної поведінки безліч. Але немає жодного соціального або психологічного аспекту поведінки підлітків, який би не залежав від їхніх сімейних умов. Сім'я була, є і буде найважливішим чинником соціалізації дитини як майбутнього громадянина. Сімейні умови, соціальний статус, матеріальний та освітній рівень зумовлюють життєвий шлях дитини й підлітка.

Соціалізація (від лат."суспільний") – це набуття людиною соціального досвіду та визначення нею ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання нею соціальних ролей. Соціалізація пов'язана з адаптивними процесами. Для адаптації людини характерна діалектико-суперечлива єдність трьох рівнів адаптивної поведінки: соціального, біологічного та психологічного. Процес входження дитини до соціального середовища охоплює засвоєння нею мови, норм поведінки, моральних та культурних цінностей суспільства. Соціалізація включає виховання – процес входження дитини до соціального середовища під керівництвом дорослої людини, яка має професійний чи життєвий досвід. Тому передача дитині моральних цінностей та норм поведінки, що відповідають вимогам суспільства, - основне завдання педагогів та батьків. У разі. Якщо дитина погано засвоює позитивний соціальний досвід, не може адаптуватися до норм поведінки та вимог вихователя, порушується процес соціалізації, а поведінка дитини стає соціально дезадаптованою. Тоді до таких „важких" дітей вживаються такі синоніми: недисциплінованість, педагогічна та соціальна занедбаність, важковиховуваність, схильність до правопорушень тощо.

Здорову психіку дитини можна і необхідно формувати в атмосфері любові, взаємоповаги, взаєморозуміння, довіри та підтримки. Постійне ж негативне ставлення до дитини, нетактовна поведінка педагога чи батьків, безсистемність та непослідовність вимог старших можуть травмувати душу дитини, призвести до негативних емоційних переживань. У такій ситуації дитина може взагалі відмовитися від опанування соціальних норм і діяльності, яка не приносить йому успіху. Таким чином відбувається психологічна ізоляція (дезадаптація) дитини в учнівському колективі чи в сім'ї та припиняється дотримання норм поведінки.

Діти прагнуть отримувати позитивну оцінку оточуючих. Незадоволеність цієї важливої потреби викликає у дитини негативні емоційні переживання, спонукає її шукати вихід із психотравмуючої ситуації. За відсутності кваліфікованого педагогічного керівництва у дитини можуть сформуватися спотворені уявлення про реальний стан речей та стосунки між нею і дорослими, занижена самооцінка. Коли дитина полишена наодинці зі своїми проблемами, обділена любов'ю, увагою, не знає, до кого звернутися за допомогою, у неї виникає неусвідомлена ворожнеча та недовіра до однолітків і дорослих, іноді, навіть, до самих батьків. Упертість, конфлікт з учителями і батьками – наслідок невдалих спроб досягти статусу „гарної дитини". Вона може дедалі більше замикатися в собі, протиставляючи вимогам дорослого неслухняність, непокірність, різкість та грубість. Тоді варто пошукати реальні причини такої поведінки.

Що може бути причинами неслухняності?

• Боротьба за увагу. Якщо дитина не отримує належної уваги, то вона знаходить свій спосіб її отримати: неслухняність.

• Боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської влади і опіки. Знаменита вимога „Я сам" дворічного малюка зберігається протягом всього дитинства, особливо загострюється у підлітків.

• Бажання помститися. Думки про несправедливе ставлення до них батьків і вчителів можуть спричинити у дитини виникнення почуття образи і думки про помсту.

• Втрата віри у власний успіх. Може трапитися, що дитина переживає неблагополуччя в якійсь одній сфері життя, а невдачі виникають зовсім у іншій.

Що ж робити? Намагатися не реагувати звичайним способом, тобто так, як очікує дитина, перестати вимагати „правильної поведінки". А як висновок, треба виробити для себе, як вихователя, правила своєї поведінки і шляхи до безконфліктної дисципліни дитини. Вони можуть бути приблизно такими:

Правило 1. Правила (обмеження, вимоги, заборони) обов'язково повинні бути в житті кожної дитини.

Правило 2. Правил (обмежень, вимог, заборон) не повинно бути занадто багато. Вони мають бути гнучкими. Не слід вдаватися до виховання в дусі „закручування гайок", тобто авторитарного.

Правило 3. Батьківські вимоги не мусять суперечити важливим потребам дитини, бо інакше вони (вимоги, обмеження, заборони) автоматично переходять в розряд насильницьких дій.

Правило 4. Правила (обмеження, вимоги, заборони) дорослі мають узгодити між собою. Щоб не було так, що мати говорить одне, батько – друге, а бабуся – третє.

Правило 5. Тон, яким повідомляються вимоги або заборони, має бути скоріше дружелюбно-роз'яснювальним, ніж владним.

Правило 6. Карати дитину краще, позбавляючи її хорошого, ніж роблячи їй погане.

Давайте на цьому останньому правилу зупинимося більш детально. Чи можна, виховуючи дітей, обійтися без покарань? На мою думку, ні, не можна. Покарання – це зворотній бік заохочення, своєрідна оцінка за певну провину, вчинок. Якщо у вихованні не використовується ніяких покарань, із часом у дитини виробляється вседозволеність, усе доступність, безвідповідальність, що можуть слугувати причиною протиправних дій. Прийнятні ті форми покарань, які є дієвими. При цьому дитина має знати за що її покарали, що і як вона має робити, щоб виправити свою поведінку. Покарання не мають ображати або принижувати гідність дитини. Вони мають бути оцінкою провини, а не самої дитини, при цьому дитина має відчувати, що ставлення дорослих до неї не змінилося. Виховання складається з усвідомлення дитиною своїх провин, учинків. Покарання застосовується тоді, коли методи повчання, пояснення не діють.

Існує кілька правил покарання:

• Перед покаранням дайте відповідь на запитання „Для чого?". Іншими словами, чого ви хочете домогтись, застосувавши покарання? Ні в якому разі не карайте „за щось". Це буде помста, відчай батьків.

• Покарання не повинно шкодити здоров'ю – фізичному, психічному. Більше того, покарання повинне бути корисним.

• Якщо є сумніви, карати чи ні, краще не карати. Ніякої профілактики, покарання наперед, покарань „про всяк випадок"!

• Термін давності. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням (дитина не в змозі встановити зв'язок між негативною поведінкою, небажаним вчинком і покаранням). Запізніле покарання навіює дитині негативне, повертає до минулого, а це призводить до регресу, затримки духовного розвитку.

• Покараний – вибачений. Повинен бути збережений емоційний контакт з дитиною. Покарання – завершення негативного етапу життя. Сторінка перегорнута, життя починається спочатку.

• Покарання не повинне принижувати гідність дитини. Щоб не трапилось, яка б провина не була, покарання не повинно сприйматись як торжество вашої сили над її слабкістю. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання буде дійовим тільки у зворотньому напрямку, про що вже говорилося раніше.

• Покарання має бути адекватним. За один раз – одне покарання, а не „салат" покарань у зв'язку з різними провинами. Навіть, якщо одночасно вчинено кілька проступків, покарання може бути суворе, але лише одне, за все відразу, а не по одному за кожен.

• Дитина не повинна боятися покарання. Парадоксальне правило, але підкріплене життєвим досвідом. Жах, тривожність не приводять до розвитку доцільної поведінки. Навпаки, ці емоції, як правило, сприяють зниженню урегульованості поведінки. Водночас дитина повинна усвідомлювати, що покарання – це неприємно, небажано.

• Бажано, щоб дитина брала участь у виборі покарання. Це підвищує її значущість у власних очах, надає певної свободи і привчає до відповідальності за своє життя.

• Покарання – останній засіб. Використовується тоді, коли інші засоби усунення небажаної поведінки не привели до позитивного результату.

Спостереження показують, що всі діти, які порушують норми поведінки, безвідповідально ставляться до навчання, конфліктують з однолітками та педагогами, є важковиховуваними.

Низький рівень моральних якостей, особливості розвитку вищої нервової системи, невдалі виховні дії педагогів і батьків можуть стати причинами соціальної дезадаптації дітей. Крім того, схильність до такої поведінки може бути спричинена спадковістю, особливостями характеру дитини, соціальним оточенням тощо. Таких дітей називають педагогічно занедбаними. Це, здебільшого, діти з неповних та кризових сімей.

У таких дітей, як правило не була сформована готовність до школи, тому соціальна дезадаптація починається у них з невдач у начальній діяльності, що можуть супроводжуватися негативними емоційними переживаннями, агресією. Це призводить до напруженості у стосунках учителем, що згодом розповсюджуватиметься на всіх учителів та школу загалом. Учень також не знаходить задоволення у спілкуванні з однолітками.

Значна кількість конфліктів та інших відхилень у поводженні дітей може бути спровокована самими дорослими. Негативні прояви поведінки в такому випадку пов'язані не з аномаліями в розвитку особистості, а з чинниками, що не залежать від самої дитини. Тому дорослі (батьки, вчителі) мають переглянути своє ставлення до останньої.

Порушення процесу соціалізації підлітка може бути обмовлене особливостями розвитку нервової системи (емоційною нестійкістю, імпульсивністю, аномаліями характеру). Хоча такі підлітки й мають певні труднощі у спілкуванні та навчальній діяльності, це цілком здорові діти. Але добирати методи психологічного впливу до них необхідно з особливою обережністю.

У період від 11 до 14 років в організмі дитини, її психіці відбуваються зміни. Психофізіологічна перебудова впливає на самопочуття підлітка. У цей „переломний", „важкий", „Критичний" вік психіка стає нестійкою, спостерігається агресивність, дратливість, підвищена уразливість. Підліток може бути грубим та брутальним із дорослими. Дорослим варто брати до уваги цей фактор і не провокувати свого вихованця на емоційні спалахи, оскільки негативні прояви поведінки спричинені психофізіологічним станом дитини.

Батькам і педагогам необхідно враховувати, що спілкування з однолітками відіграє велику роль і є надзвичайно важливою сферою в житті підлітка. Невміння його зарекомендувати себе в колективі однолітків призводить до дезадаптації, викликає тривожність і страх через невпевненість у своїх силах, можливостях. Коли дитина полишена наодинці зі своїми проблемами, обділена любов'ю, увагою, не знає, до кого звернутися за допомогою, у неї виникає неусвідомлена ворожнеча та недовіра до однолітків і дорослих (батьків, вчителів). Адже сама вона ще не у змозі вирішити ті складні завдання, що підносить їй життя.

Почуття дорослості є центральним новоутворенням підліткового віку. У бажанні бути дорослим виявляється життєва позиція підлітка. Для батьків, педагогів та й для самого підлітка утвердження нової життєвої позиції супроводжується певними труднощами. Тому, якщо дорослі продовжуватимуть регламентувати поведінку підлітка, стиль виховання буде авторитарним, то можуть виникати непоодинокі конфлікти, які неминуче ведуть до відчуження у стосунках. Підліток ставатиме дедалі переконанішим у тому, що ніхто не може й не хоче зрозуміти його. Якщо ця безсила агресивність спрямована всередину, вона спричинює занижену самооцінку, відчуття провини, тривоги, депресії, безвиході, що ми називаємо внутрішнім конфліктом.

Що таке конфлікт? Цим поняттям позначають украй загострену суперечність, пов'язану із сильними емоційними переживаннями. Розрізняють два види конфліктів: внутрішній (внутрішньо особистісний) і зовнішній (міжособистісний, міжгруповий).

Внутрішній конфлікт виникає внаслідок зіткнення у характері людини рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів тощо. У такому разі спостерігається розлад думки і почуттів. Поведінка людини стає некерованою і може виявлятись у різних варіантах – від агресивних, пов'язаних із завданням фізичної або моральної травми іншій людині або з погрозами щодо цього, до депресивних, що являють собою пригнічені стани, хворобливі переживання нудьги і відчаю на тлі емоційної, інтелектуальної й рухової загальмованості, різке зниження самооцінки й вольової активності.

Зовнішній конфлікт виникає між людьми через важко вирішувану між ними суперечність з приводу взаємодії, яка для кожного є значущою. Тобто його причиною може бути різне бачення особами шляхів, форм, способів і умов взаємодії (співпраці, спілкування тощо). Причини конфліктів можуть приховуватися у різних інтересах, потребах, цілях, статусах, соціальних ролях і функціях особистостей.

А якщо конфлікт виникає у сім'ї? Тоді його називають сімейним конфліктом. Він може виникати між батьками, між батьками і дітьми, між дітьми і характеризується певним типом стосунків, які породжуються суперечностями розвитку і діяльності сім'ї як системи. Як правило, ці порушення виявляються в низькій культурі спілкування, у небажанні і невмінні допомагати і підтримувати одне одного, у неповазі думки іншого, у напруженій сімейній атмосфері. Загалом, це школить сприятливому розвиткові сім'ї й особистісному становленню її членів, особливо дітей.

Звісно, що сім'я несе найбільшу відповідальність за дитину. Багато різних чинників зумовлюють становлення її як особистості в сім'ї. Вважаю, що найсуттєвішими чинниками становлення дитини як особистості є:

• Освіченість батьків (доля дітей із високим рівнем успішності в школі набагато вища в тих сім'ях, де батьки мають вищу освіту);

• Склад сім'ї і характер та стиль взаємин між її членами;

• Система покарань і заохочень, завдяки яким батьки впливають на дитину;

• Наслідування батьків, орієнтація на їхню поведінку, намагання стати таким або навпаки – протистояти їм;

• Емоційне тло стосунків: коли між батьками й дітьми панують близькі, доброзичливі стосунки, тоді основним засобом виховання є увага і заохочення, якщо відчужені, ворожі – засобом виховання стають суворість і покарання.

У нашій культурі не прийнято „виносити сміття з хати" і розповідати кожному про сімейні негаразди. Але це може призвести до відчуження і навіть крайнощів у стосунках. Адже конфлікти потрібно вміти розв'язувати, а ще краще – попереджати.

Та чи можна жити без конфліктів? Можна, коли існує колектив однодумців, які однаково розуміють суть проблеми, виявляють готовність до її вирішення мирним шляхом, отже, готові до компромісу. Чи значить що, конфліктів слід щораз уникати? Звичайно, ні, але потрібно вміти їх конструктивно й творчо вирішувати. Цього досягти непросто, тому що не завжди можна знайти таке рішення, яке б задовольнило всіх, особливо, якщо вже склалися такі стосунки, коли хтось грає роль „судді" або незаперечного лідера. Тоді виникає ситуація небажання визнавати проблему і нести за неї відповідальність.

Як бути в таких ситуаціях? Насамперед слід шукати одне в одного розуміння в тому, що кожний має бути зацікавленим у нормальних стосунках.

Розв'язанню будь-яких конфліктів між людьми сприяють: ціннісне ставлення до кожного, незалежно від його віку, статі і сімейного статусу; створення атмосфери взаємодовіри; наявність самокритичного мислення; здатність разом прагнути до вирішення спільної проблеми.

Створення таких передумов взаємодії сприяє ненасильницькому розв'язанню конфліктів, творчому пошуку шляхів примирення, збереженню самоповаги і дружніх стосунків, особистісному зростанню. Спільний аналіз проблеми, як правило, не шкодить добрим стосункам, а, навпаки, збагачує їх.

У формуванні культури взаємин обов'язковими є: уміння поважати себе та інших, розуміння себе та інших, позитивна самооцінка й оцінка інших, готовність слухати й чути, чуйність, самоповага. У чому є їх сутність щодо взаємин в сім"ї?

Уміння поважати себе та інших. Слід розуміти, що у кожної людини є те позитивне, за що її можна і потрібно поважати. Варто тільки уважніше до неї придивитися і намагатися бути об'єктивним.

Розуміння себе та інших. Можливо багатьом батькам треба замислитися, чи не вони провокують конфлікти в сім'ї, розібратися в собі, зрозуміти себе та інших членів сім'ї, поговорити з ними про це відверто і спокійно.

Позитивна самооцінка й оцінка інших. Кожного потрібно сприймати таким, яким він є. Адже всі вирізняються різним інтелектом, по-різному обдаровані, мають свої сильні і слабкі риси характеру. Різність не є ознакою гіршості – це ознака інакшості. Треба поважати це в собі та інших і вірити у перспективу вдосконалення особистості.

Готовність слухати і чути. „Слухати" означає не тільки мовчати, коли говорять інші, а й вслухатись і вдумуватись у те, що чуєш. Без здатності і готовності з розумінням слухати інших, відверто висловлювати власні думки й почуття неможливо знаходити конструктивні й оригінальні рішення.

Чуйність. Без уміння співчувати і співпереживати, ставити себе на місце інших неможливо зрозуміти їхні почуття і причини певних вчинків.

Самоповага – запорука безконфліктного існування. Самоповага або почуття власної гідності виявляється в самооцінці, що зумовлена впевненістю у своїх силах і здібностях, оцінкою власних якостей, можливостей і свого місця серед інших людей. По суті, це найважливіший регулятор поведінки, який визначає самопочуття в соціумі, стосунки з іншими людьми, критичність, вимогливість до себе, ставлення до своїх успіхів і невдач.

Отже від самооцінки залежить рівень самоповаги дитини і дорослого. Самооцінка може бути адекватною (об'єктивною), завищеною і заниженою. Саме завищена і занижена самооцінки, особливо у дітей, потребують корекції втручання дорослих. Завищена самооцінка – це набагато краще уявлення про певні свої якості або їх сукупність порівняно з тим, що є насправді. Занижена самооцінка – недооцінка тих чи інших своїх якостей або їх сукупності, гірше про них уявлення, порівняно з тими, якими вони є насправді.

Чому так виникає? Насамперед тому, що мало знаємо себе і не прагнемо знати краще. Це знання, як правило, набувається внаслідок спостереження та порівняльного аналізу своєї і чужої поведінки – тобто самопізнання.

У взаєминах з іншими людьми дуже важливо усвідомлювати різницю між своїми сильними сторонами і хвалькуватістю – це вбереже від потрапляння у неприємні життєві ситуації. У розвитку самоповаги також велика роль належить визнанню достоїнств людини іншими, особливо цього потребує дитина. Це може виявлятися у:

• Похвалі, особливо у присутності інших;

• Акцентуванні уваги на позитивних змінах у поведінці, характері;

• Вияву довіри (приміром доручення якоїсь відповідальної справи або надання певних свобод);

• Доброзичливому погляді, усмішці, ласкавому дотику, обіймах;

• Умінні терпляче вислуховувати;

• Умінні чути;

• Відкритості для інтересів і потреб інших;

• Наданні можливості іншим виявляти свої бажання і здібності;

• Зацікавленості;

• Вияву симпатії;

• Створенні умов для досягнення успіхів;

• Визнанні своїх невмінь;

• Небайдужості до проблем іншого;

• Наявність спільних інтересів і справ;

• Доцільному жарті.

Що може зашкодити розвитку почуття самоповаги?

• Поверхневе оцінювання іншими результатів праці;

• Суворі вимоги;

• Ігнорування успіхів;

• Надмірна критика;

• Постійне порівняння з успішними ровесниками;

• Навішування ярликів – „дурний", „поганий", „злий", „вередливий", „нездібний" тощо;

• Полишення шансу домогтися найменшого успіху;

• Негативні реакції (висміювання, іронія, принизливі жести та міміка);

• Покарання за незначні провини, дріб'язкові прискіпування;

• Маніпулювання (гра на страхах, зловживання довірою);

• Безпристрасність;

• Холодність, неприступність, небажання жертвувати власним часом заради іншого;

• Невіра у можливості, здібності;

• Свідоме прагнення образити,принизити;

• Нав'язування вимог без роз'яснення їх сутності;

• Визнання правильності тільки власних аргументів;

• Невміння, небажання йти на компроміси;

• Нездатність зізнаватись у власних слабостях.

Правила безконфліктного співіснування.

Упродовж багатьох віків виробилися певні правила безконфліктного співіснування в сім"ї. Серед них найважливішими є:

Довіра.

Очікування від інших таких вчинків, які відповідають моральним нормам, ґрунтуються на знаннях про особливості характеру, досвіді спілкування, умінні прогнозувати розвиток певних ситуацій.

Віра в те, що кожний у своїх вчинках керується не лише своїми бажаннями і потребами, а й бажаннями і потребами інших.

Відкритість.

Уміння чітко уявити те, чого ви прагнете й відверто про це говорити. Не замислювати чогось недоброго. Не діяти приховано. Викликати на таку саму щирість інших. Обговорювати будь-яку проблему спокійно, із бажанням зрозуміти позицію іншого.

Етика спілкування.

Здатність виявляти інтерес до інших, знаходити спільні теми для розмови. Не ображати їх грубощами, неувагою, лайливими словами. Дотримуватися правил спілкування і не вирішувати проблеми сварками.

Уміння бути поступливим, готовим до прийняття різних варіантів взаємодії, спиратися на спільні інтереси.

Етикет – це правила поведінки, встановлені суспільством або соціальною групою. Завдяки цим правилам забезпечуються сприятливі умови для спілкування і співжиття людей, різних за національним і соціальним статусом, статтю, психологічними і віковими особливостями, поглядами, рівнем освіти. В основі етикетної поведінки лежать моральні норми.

Етикет може бути мовним і немовним. Мовний етикет виявляється у словесних формах: у мові, манері звернення і вітання, умінні вести бесіду, висловлювати критичні зауваження, дискутувати, говорити компліменти – як засоби словесного виявлення поваги до інших.

Немовний етикет включає дії і вчинки, за допомогою яких також виявляється шанобливе ставлення до навколишніх. Мовний і немовний етикет свідчать про культуру людини, зокрема культуру її поведінки.

Етикет містить як загальнообов'язкові правила, так і ті, що відображають певні стосунки – сімейні, ділові, службові, столові, гостьові, подарункові, танцювальні, громадські тощо.

Найголовнішими правилами етикету є:

• Не ставити людей у незручні ситуації;

• Поводитися з іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою;

• За будь-яких умов бути ввічливими.

Тож все-таки „Що робити?" і „Як робити?" для того, щоб виховати і виростити дитину здоровою, розумною, чуйно, щасливою в сучасному середовищі і за нелегких часів, які переживає країна?

Сучасним дітям важко знайти себе у бурхливому й непередбачуваному сьогоденні. Одні звертаються за допомогою і порадою до авторитетних дорослих, інші самотужки намагаються знайти вихід із складних суперечливих ситуацій, обумовлених реаліями сучасності. Наш обов'язок – допомогти їм, не залишати сам на сам, інакше може виникнути внутрішній хаос, що спрямує їх на шлях саморуйнування.

За будь-яких виховних впливів право вибору слід залишати за дитиною. Нав'язувати ідеї чи вимоги особистості не можна – опір буде настільки сильним, що може зламати веже благодійності. Дитина сама має зрозуміти, пережити, пройти шлях проб і помилок, щоб переконатися і вибрати.

Крім того, ми просто зобов'язані розповідати дітям про високе мистецтво, ознайомлювати їх із національною і світовою спадщиною. Наші діти мають знати не лише сучасну естраду, а й розуміти і вміти відрізнити оперу від оперети, класичний танець від народного. Адже лише справжні цінності, які витримали випробування часом, несуть у собі найважливішу інформацію, є прикладом для наслідування. Не однобоке спрямування, а всебічні знання і розвиток дають дитині можливість зробити правильний вибір у формуванні себе як особистості.

Як же знайти шлях до серця дитини? Це можливо лише за умови, якщо ставитися до неї як до своєрідної, самобутньої особистості, цінувати її особисте життя, не протиставляючи „дорослому" життю. Лише любов, добро, увага, дорослих до дитини забезпечать відкритість у стосунках, психологічну атмосферу довіри і взаєморозуміння.

​

Батьківський лекторій

 

УВАГА : У ВАШІЙ СІМ»Ї  ПЕРШОКЛАСНИК !

Формування екологічної культури особистості в сім'ї (Мовчан В.В., Ручківська ЗОШ І-ІІ ступенів).

Духовний світ учнівської молоді та його суперечності (Ніженець І.В., П.Роменська ЗОШ І-ІІІ ступенів).

Розвиток читацьких інтересів у дітей шкільного віку (Сітницька н., голова РМО шкільних бібліотекарів, бібліотекар Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №4)

Спадщина В.О.Сухомлинського у вихованні дітей дошкільного віку. (Т.І.Яремченко)

Молодіжні субкультури. (Смаль Ю.Б. - соціальний педагог Веприцької ЗОШ І-ІІІ ступенів).

Затримка мовного розвитку. (Завідуюча ПМПК Шкрьоба С.В.)

Роль дорослих у ставленні поведінки учня молодшого шкільного віку. (Филь Л.І., вч. початкових класів Гадяцької СШ І-ІІІ ступенів №3)

Права дітей при розлученні батьків (Провідний спеціаліст Гадяцького районного управління юстиції Л.Г.Олексієнко)

Батьки і діти: як ми розуміємо один одного (Ляшенко Н.В.,учитель Хитцівської ЗОШ І-ІІ ступенів)

Сім'я - простір без насильства (Аколович Т.П.- практичний психолог Римарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів).

Рівний доступ до якісної освіти і шляхи його забезпечення в системі позашкільної освіти.

Безпека дорожнього руху-це життя! (Кузьменко Р.В., головний спеціаліст відділу освіти РДА).

Освіта скарб - праця - ключ до нього (Н.М.Мирошниченко, методист Гадяцького НМЦ)

Організація самоврядування дітей- життєва необхідність.(Щіпка О.І., педагог-організатор Качанівської ЗОШ І-ІІступенів).

Талант та здібності наших дітей (Н.М.Мирошниченко).

Поради батькам, щодо виховання обдарованої дитини в сім'ї (В.Бутко).

Організація трудового виховання в сім'ї. (Лисаченко Л.Г., заступник директора з навчально-виховної роботи Мартинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів).

Вплив родинних стосункув на формування культури спілкування та поведінки дітей.(Завора Т.А., методист).

Спадщина В.О.Сухомлинського у вихованні дітей дошкільного віку(Вихователь Яремченко).

Формування у дітей читацьких інтересіфв і смаків. Книга у родині. Телебачення і підліток.(Дига О.О., бібліотекар Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №3).

Головний зміст і мета сімейного життя - виховання дітей. ( Провідний спеціаліст Гадяцького районного управління Л.Г.Олексієнко).

Вирішити проблему соціального сирітства (В.О.Возниця).

Проблема сімейного насильства. (Панова Н.В.-соціальний педагог Краснознаменської ЗОШ І-ІІІ ступенів).

Програми для довкілля в освітньому просторі України

Дитячий травматизм.

Зробимо відпочинок дітей безпечним.

Як досягти гармонії взаємин (Лекцію підготувала вихователь вищої кваліфікаційної категорії, вихователь-методист Гадяцької спеціалізованої школи інтернату І-ІІІ ступенів ім. Є.П.Кочергіна Полтавської обласної ради Чайка Наталія Олексіївна).

Відновлення історичної минувшини в іменах як засіб формування національної свідомості учнів ( Ковальчук О.В., заступник директора з навчально-виховної роботи Лютенської ЗОШ І-ІІІ ступенів).

Праця підлітків у сім'ї та її організація (Лук'яненко Н.Й., заступник директора з навчально-виховної роботи Качанівської ЗОШ І-ІІ ступенів).

Формування моделі сім'ї - важливий копонент у вихованні підростаючого покоління (Вплив батьківської сім'ї на формування моделі шлюбу иу сучасної молоді).авт.головний спеціаліст Гадяцького РЦСССДМ Вікторія Боровик.

Законодавство про сім'ю. (Л.Г. Олексієнко, провідний спеціаліст районного управління юстиції).

Життєві суперечності та шляхи їх подолання (Ніженець І.В., заступник директора з навчально-виховної роботи П.Роменської ЗОШ І-ІІІ ступенів).

Профілактика дитячого дорожнього-транспортного травматизму.

Виховання дітей-це право чи обов'язок батьків. (Ковінько Л.І., Гадяцька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №3).

Спадщина Василя Олександровича Сухомлинського у вихованні дітей шкільного віку.(Москаленко А.Б., завідуюча ДНЗ №6 "Сонечко" Гадяцької міської ради).

Інклюзивний підхід як основа освіти для всіх дітей з особливими освітніми потребами. (Шкрьоба С.В.)

Сімейне насильство. Погляд сучасності.

Гуманістичне виховання дітей дошкільного віку в сім'ї.

На порозі літніх канікул (Л.Ф.Божко).

Реформа медичного обслуговування та освіти в Україні. (ГУОН)

Народна творчість як засіб духовного виховання дошкільника.

Роль родинного виховання у становленні особистості дитини.(Погрібна Н.Г., класний керівник 7 класу Березоволуцької ЗОШ І-ІІІ ступенів). 

Культурні цінності сім’ї та їх значення для дитини. (Шахно Л.В.).

Духовний вплив батьківського дому на формування особистості дитини.

 Сім’я як джерело доброти і милосердя. Скачати тут>>

Забезпечення якісної дошкільної освіти в умовах малокомплектного дошкільного навчального закладу.

Позашкільна освіта - невід'ємна складова безперервного процесу навчання і виховання підростаючого покоління.

Тонкий і наобдарованіший педагог

Профілактика дитячого дорожньо - транспортного травматизму.  Скачати тут.

Звернення відділу освіти Гадяцької райдержадміністрації до батьківської громадськості.

Інформаційний потік, його вплив на дитину.

Статеве виховання.

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ  ПАМ’ЯТКИ ГАДЯЧЧИНИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ВІДЧУТТІВ УЧНІВ

 

 

Спільна діяльність сім’ї та школи у формуванні в дітей відчуття відповідальності за природу як національну вселюдську цінність здорового способу життя. 

В. Мовчан, вчитель Ручківської ЗОШ І-ІІ ст. 

Використано матеріали сайту http://www.sch1207.edusite.ru

Трудове виховання дітей у сім'ї.Використано:

Психология семьи: — Санкт-Петербург, Бахрах-М, 2002 г.- 752 с.

Профілактика жорстокості та насильства в учнівському середовищі. Використано:"Організація профілактичної роботи у дитячому та молодіжному середовищі: з досвіду роботи Севастопольського міського центру соціальних служб для молоді" / [В. В. Брильов, Т. В. Кириченко, С. В. Терницька та ін.]; за ред. І. В. Новикової. – Севастополь : ДЦССМ, 2003. – 124 с.

  Духовний світ учнівської молоді та його суперечності.Використано НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА  виховання дітей та учнівської молоді в Україні

«ВіД КОЗАКІВ ДО НАШИХ ДНІВ ЗБЕРЕЖЕМО ВОГОНЬ БАТЬКІВ».

Поговоримо про культуру поведінки.

Лекція для батьків. Тема: "Роль родинного виховання у встановленні особистості дитини"

 Захист прав дитини. Проти насильства.

 "Батьки і діти: як нам зрозуміти один одного" ( Соціальний педагог Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №4 Лисак Л.М.).

Робота з батьками : взаємодія соціального педагога з сім єю.

 

 НАВЧАННЯ – НАЙВАЖЛИВІШИЙ ОБОВ’ЯЗОК ДІТЕЙ

       Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.

       Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.

       Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.

       Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.

       Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.

       Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.

       Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.

       Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.

       До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.

 

       Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.

( В. Сухомлинський)

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

       Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

       Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.

       У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.

       Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.

       Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?

       Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»

       Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?

       Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.

      

       Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.

( І. Кант)